Сьогодні ми звикли до думки, що наше виробництво – кар’єр, автодороги, відповідні будівлі тощо є незмінним і непорушним у часі. а насправді це колись було лише в проекті: розміри, відстань, координати – усе вимірювалося з точністю до міліметру маркшейдерами і лише потім починало втілюватися в життя.
Володимир Степанович Мельник перший маркшейдер Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату, йому завдячує підприємство вдалим місцем розташування прилеглих об’єктів.




Володимир Степанович корінний мешканець житломасиву Інгулець. Він – уособлення живої історії. Народився в далекому 1932 році, тому був свідком визволення нашого містечка від німецько-фашистських загарбників, бачив на власні очі шпиталі, штаби, поранених солдат, місця поховання. Крім того, брав участь в перебазуванні боєприпасів – переносив снаряди із теперішнього Старого Інгульця до с. Карпівка.

Паралельно в той складний час був пастухом стада кіз, знав кожну місцину як свої п’ять пальців. Завжди вдало обирав місцевість для тирла та випасу удоби. Як пояснив, у воєнні часи корів було складно тримати, тому й хазяйнували таким способом.
Отже, добре обізнаний з місцевістю, відповідальний та перспективний молодий робітник цілком і повністю виправдав обрану спеціальність.

І це лише початок біографії історичної особистості. Потім доля пов'язала його з виробництвом. Спочатку працював маркшейдером на підземних роботах у шахті, згодом в 1952 р. був призваний до армії. Після служби вчився в Криворізькому гірничому інституті, котрий закінчив у 1961 році. У цьому ж році й розпочався трудовий шлях В. Мельника як маркшейдера на Інгулецькому комбінаті, який тривав 38 років.

– Починав я з малого – був першим і єдиним маркшейдером на комбінаті, далі призначили старшим в цій галузі, потім заступником головного маркшейдера і на пенсію у 1999 р. пішов з посади головного маркшейдера, яким пропрацював останні 24 роки.

Моя перша робота – розбивка автодороги №21. Це шлях від переїзду Візірки до комбінату, в нас його ще називають бетонкою. Раніше на даному місці знаходилося кукурудзяне поле. Я і дві помічниці, Пашко Зоя та Маркова Маша, стали до роботи. Дівчата прорубали кукурудзу, щоб поставити кільці. Ця праця була нелегкою та незвичною, як і подальша моя місія. Адже працював я один, при собі мав лише старенький теодоліт ТТ-50, тридцятиметрову рулетку, геодезичну мітку, бухгалтерськрахівницю та арифмометр. До того ж раніше асфальтованих доріг не було, у зв’язку з цим пішки ходили на роботна об’єкти.

Щодо основних здобутків в гірничій галузі, то такими є об’єкти, що багато важили для виробничого процесу та житлового масиву Інгулець, адже раніше ця територія була спроектована як частина комбінату. Так, перший і найдовший об’єкт роботи – це водовід від насосної станції Радушне до Інгулецької насосної станції довжиною 36 км. Він передбачав наступні кроки: пройти, виміряти, поробити помітки, здати підрядчикам.

Другий об’єкт – високовольтна лінія ВЕЛ-154 12 км, третій – гребля хвостосховища – 12.5 км, четвертий – газопровід від магістрального газопроводу до ГРС-4 (газорозподільна станція) – пром. майданчик комбінату – ГРС мікрорайону.
Якщо звернутися до історії створення кар’єру, то слід знати, що на той час працювали два проектні інститути: «Кривбаспроект», що працював над планом кар’єру та ДФ, та «Механобрчермет», що розробляв проект збагачувального комплексу, залізничної колії до ст. Промислова та ст. МПС «Інгулець Новий».

До розповіді В. Мельника доречно буде додати інформацію про його нагороди. Одна з них – це вимпел Міжнародного конгресу по маркшейдерському ділу, це з’їзди представників різних країн з метою обмінятися досвідом світової маркшейдерської служби. Тому відповідно Володимиру Степановичу випала нагода побувати на таких заходах у Ленінграді (1988 р.), США (1991 р.), Австралії (1993 р.), Чехії (1994 р.), Болгарії (1998 р.). Почесні грамоти Ветерана праці, та нагороди усієї династії Мельників можна побачити в музеї трудової слави ПАТ «ІнГЗК».

Також варто додати про вклад всієї родини Мельників в розвиток підприємства. Відтак, загальний стаж династії нараховує 334 роки. Розпочав фамільну історію Федір Сидорович Мельник робітником шахти «Феліція». Продовжили її творити сини – Степан Федорович та Іван Федорович Мельники. Причому Степан Федорович був першим на підприємстві, хто отримав почесні нагороди – орден Леніна та орден Трудового Червоного Прапору.

Тут же трудилися дружина Володимира Степановича – Леся Миколаївна Мельник, яка 35 років віддала омбінату, працюючи геологом у кар’єрі. До речі, вона була нагороджена медаллю ім. Л. І. Лутугіна державної геологічної служби України. Наразі на омбінаті працюють донька В. С. Мельника – І. В. Зубчук, економіст ДФ та онук – А. П. Зубчук, водій БілАЗу.

Насправді вклад цієї родини та особисто В. С. Мельника зокрема в історію створення та розвитку підприємства неоціненний. Такими династіями комбінат пишається і завдяки їм продовжує триматися на високому щаблі у виконанні планових показників.
Людмила АНДРУХІВ